У політичному дискурсі навколо України дедалі активніше обговорюється прагнення Кремля до анексії всієї країни. Експерти відзначають, що починаючи з 24 лютого 2022 року російська риторика неодноразово артикулювала цілі повного підпорядкування української держави.
Зміщення офіційної позиції Києва на тлі тиску Заходу, зокрема потенційної адміністрації Дональда Трампа, створює ризики для збереження незалежності. Очікується, що ймовірні домовленості щодо "замороження" війни можуть призвести до суттєвих поступок.
Росія наполягає на вимогах так званого "нейтралітету України": заборона на співпрацю з НАТО, масштабне скорочення ЗСУ, повернення російськомовних політиків до влади та скасування західної інтеграції. Аналогії проводяться з анексіями країн Балтії у 1940-му, коли все розпочиналося із політичної зміни уряду та допуску окупаційних військ, а завершилося формальною втратою суверенітету.
Західні партнери часто не до кінця усвідомлюють відмінності між поняттями "капітуляції" у Другій світовій війні та в нинішньому контексті. Для Росії ключовою метою є не лише поступове підпорядкування, а остаточний демонтаж української державності.
Україна наполягає на міжнародних гарантіях суверенітету навіть у ситуації замороження війни, що суперечить російським вимогам. У свою чергу, обмеження права на західну безпеку та суверенні рішення ставить під питання майбутню незалежність країни.
Поточна дискусія серед політиків і суспільства вказує на те, що формальна позиція державного керівництва базується на результатах суспільних настроїв і соціології. Протистояння навколо умов припинення війни має значний вплив на геополітичну архітектуру регіону.
