21 червня відбувся несподіваний дипломатичний маневр між адміністрацією Дональда Трампа і Білоруссю. Трамп пообіцяв зняти санкції з авіакомпанії «Белавіа» і відновити роботу посольства США в Білорусі в обмін на звільнення 52 політичних в'язнів. Попри це, в білоруських в'язницях залишаються близько 2000 людей, зокрема й опозиціонерів.
Цей крок став результатом контактів на найвищому рівні між США та режимом Лукашенка — в червні відбулася зустріч спецпосланника Кіткелоха з Лукашенком, а 15 серпня відбулася перша за 31 рік телефонна розмова президента США з білоруським лідером. Трамп публічно подякував Лукашенку, попри небажання Заходу визнавати його результати виборів 2020 року. Дані дії викликали настороженість у ЄС та прифронтових країн, які виступають за збереження санкційного тиску.
На додачу до санкційних рішень, Білорусь погодилася на подальше обговорення масштабнішої угоди. Фокус дипломатії США поступово зміщується з ідеологічних питань на прагматичні рішення, акцентуючи конкуренцію із великими державами. Однак критики наголошують, що такі угоди не вирішують питання справжньої демократизації Білорусі, а лише підсилюють її залежність від Москви й Китаю.
Економічне становище Білорусі залишається складним. Західні санкції обмежили ключові сектори економіки, спричинили інфляцію та зростання залежності від російських і китайських ринків. Москва контролює до 60% білоруської торгівлі. Попри жорстку риторику Лукашенка, Мінськ прагне послаблення санкцій для виживання режиму.
ЄС зберігає жорстке ставлення до режиму Лукашенка, відзначаючи триваючі репресії та відмовляючись від пом'якшення санкцій. Польща і Литва заявили про загрозу з боку Білорусі, а військові навчання «Захід 25» викликають занепокоєння потенціалом атаки на Україну через білоруську територію.
Експерти зазначають, що стратегія адміністрації Трампа прагматична, проте ризикує не врахувати серйозних безпекових і демократичних викликів регіону.
