У цьому розлогому монолозі розглядаються основні питання сучасної війни: роль індивідуальних моделей поведінки, пострадянські патерни сприйняття страждання, взаємодія заходу та сходу у дискурсі війни.
Автор починає із жартівливої нотки, звертаючись до змін поколінь, і переходить до аналізу гучних медійних кейсів (відмова політичного в’язня від еміграції), порівнюючи це з поведінкою ведмедя, який не здатний вийти із клітки навіть коли вона відкрита. Підкреслюється, що справжній герой вибирає індивідуальну модель дій, не піддається масовому патерну жертви.
Дискусія стосується тривалості воєн і їх здатності ставати системоутворюючим явищем: наводяться аналогії з Першою світовою, розглядаються причини деградації політичного мислення, лицемірства світового устрою, структурної затягнутості війни в Україні.
Окрема увага приділяється позиції США, ЄС, ролі Дональда Трампа, аналізуються його ініціативи з бойкоту російської нафти й тарифів на Китай. Вказано, що західна допомога – фундаментальна умова функціонування України під час війни, а атаки на Захід чи ЄС з боку українського суспільства називаються інфантильними й токсичними.
Обговорено міфотворчість навколо гарантій безпеки для України, які мають суто політичний характер і не замінюють НАТО. Також аналізується феномен сучасного протесту (на прикладі Непалу), показано нові стандарти народного спротиву, що стає жорсткішим у відповідь на все більшу силу держави.
Зазначено поступове роздвоєння інтересів між елітами та суспільством, зміну суспільного запиту з героїзму на тверезий підхід, завершення «максималістського» гештальту 22-го року. Висновок: ключова дилема сучасності – чому й для чого світ продовжує воювати, і хто та на яких умовах захоче це припинити.
