Відставка Дмитра Козака з посади заступника голови адміністрації президента Росії знову активізувала розмови про антивоєнні настрої у кремлівському оточенні. Попри думки, що з відходом Козака Путін демонструє своє прагнення до продовження війни, рішення президента РФ не пов’язане із особистими поглядами або діями підлеглих, навіть давніх соратників.
Активне обговорення навколо Козака спирається на припущення про його нібито опозицію війні проти України, зокрема на засіданні Ради безпеки РФ стосовно визнання так званої незалежності ДНР і ЛНР. Однак фактично саме Козак і Наришкін були серед тих, хто пропонував приєднання цих регіонів до РФ. Питання війни тоді не стояло на порядку денному, а сам Козак був призначений куратором українського напрямку для створення пасток і дестабілізації ситуації в Україні.
Попри ці спроби, реальної дестабілізації досягнуто не було; тому припущення про антивоєнні наміри Козака є перебільшеними. Його дії радше свідчать про інтерес до збереження власних позицій у Кремлі, ніж справжню опозицію війні.
Козак також зазнав невдач у молдавському напрямку, не змігши реалізувати проекти щодо Придністров’я чи забезпечити успіх проросійських політиків. Як наслідок, його вплив у Кремлі згасав, натомість Сергій Кірієнко взяв на себе роль дестабілізатора.
Створення інформаційних міфів про «поміркованих» чиновників вигідно самому путінському режиму для імітації можливості переговорів із Заходом. Така риторика використовується для затягування часу і заплутування західних політиків, а не для реального мирного врегулювання.
Таким чином, відставка Козака не є свідченням опору війні в російському керівництві, а ще одним елементом апаратної боротьби та пропагандистської гри Кремля.
