Війна принесла Україні багато болю та страждань, серед яких однією з найбільших втрат є викрадення та депортація дітей. Особливо це критично на фоні погіршуваної демографії та численних втрат серед молодих чоловіків і жінок. Росія веде цілеспрямовану політику щодо викрадення українських дітей та їх русифікації.
Яскравим прикладом є історія хлопця Пилипа з Маріуполя, яку детально розповіла російська уповноважена з прав дитини Марія Львова-Бєлова. Міжнародний кримінальний суд видав ордер на її арешт за викрадення дітей, проте у своєму інтерв’ю вона відкрито описує процес «перевиховання» Пилипа: ламання психіки, знищення української ідентичності, нав’язування російської культури. Все це подається під приводом піклування та материнської турботи.
Пилип після загибелі матері проживав з опікунами. Після захоплення Маріуполя його евакуювали, спершу до Донецька, потім у підмосковний санаторій, а у червні 2022 року Львова-Бєлова всиновила його. У вересні вона оформила йому російський паспорт. У інтерв’ю вона описує опір хлопця русифікації: він співав українською, читав інформацію про Україну, нагадував молодшим дітям про свою ідентичність. Львова-Бєлова відверто описує методи психологічного та емоційного тиску для лому опору.
Зі слів самої уповноваженої, подібна практика є системною. За офіційними даними України, депортовано щонайменше 19 546 дітей, Росія заявляє про ще більші цифри — до 700 тисяч. Багато дітей проходять через спеціальні табори, де забороняється українська мова, нав’язується російська пропаганда, проводиться військове виховання. Деяких силоміць відправляють у російські сім’ї, змінюють документи та імена, стираючи сліди українського походження. Примусова русифікація стала інституційованою політикою щодо українських дітей на окупованих територіях і в РФ.
Статистика депортації дітей доповнюється історіями зміни імен, ідентичності та навіть місця народження. Система передбачає створення онлайн-каталогів для усиновлення, розділення родин, перевиховання через Юнармію й інші військові організації. Кремль продовжує фінансувати ці програми, спрямовані на виховання лояльності та підготовку до участі у військових діях проти України.
Подібні дії суперечать міжнародному праву, але Москва не планує зупиняти цю політику. На окупованих територіях з осені 2025 року заборонене вивчення української мови у школах. Понад 2 мільйони українських дітей сьогодні залишаються у небезпеці депортації, русифікації та психологічного тиску з боку російської держави.
Завершуючи, автор підкреслює, що це не поодинокі випадки, а частина широкомасштабної політики спрямованої на знищення національної ідентичності, поламаних доль та сімей. Кожна дитина, яка зазнала примусової депортації — це окрема трагедія, але також і привід для подальшої боротьби за визволення та відновлення української ідентичності.
