У сучасному інформаційному просторі дедалі частіше з’являються висловлювання політиків і публічних осіб, які під виглядом об’єктивності чи балансу насправді приховують маніпуляції. Деякі з них, навіть представляючи демократичні країни, в риториці свідомо чи неусвідомлено повторюють основні прийоми московської пропаганди, такі як ототожнення сторін конфлікту, вирівнювання відповідальності та створення хибного враження про обставини війни.
Яскравим прикладом є недавнє інтерв’ю британської депутатки Зара Султана, де вона визнала Путіна диктатором і злочинцем, але водночас дорікала Зеленському та закликала до припинення підтримки України через НАТО. Подібні заяви маскуються під пацифізм, але в дійсності повторюють тези, вигідні російській пропаганді. Риторика про те, що «обидві сторони однакові», є класичними прикладами «whataboutism» і хибної еквівалентності. Такі підходи розмивають кордони між агресором і жертвою, створюючи враження відсутності істини.
Московська пропаганда десятиліттями використовує метод відволікання уваги від власних злочинів, переводячи дискусію на недоліки опонентів. Порівнювати режим Путіна, який перебуває при владі понад 20 років, придушує позицію й очолює агресію проти сусідньої країни, із демократично обраною владою України — це типова маніпуляція, яка спирається на логічну помилку хибної еквівалентності.
Аналогічну риторику використовують і західні політики різних рівнів, а також міжнародні організації і деякі медіа. Прикладом стало інтерв’ю Такера Карлсона з Володимиром Путіним, у якому журналіст не протистояв дезінформації, а лише поглибив пропагандистські наративи. Або, як у випадку американського політика Джей Ді Венса, заклики «зрозуміти обидві сторони» зводять до одного рівня інтереси жертви й агресора.
Мета таких заяв — змусити міжнародну спільноту сумніватись у чіткій картині конфлікту, щоб зняти відповідальність із Москви. Це підриває підтримку України та виправдовує агресію, а також ускладнює мобілізацію громадської думки для захисту демократичних цінностей. Необхідно розрізняти ці тактики й опиратися на факти для збереження чіткої межі між правдою та маніпуляціями.
