Турецькі нафтопереробні заводи почали відмовлятися від закупівлі російської нафти після запровадження США санкцій проти таких компаній, як «Роснєфть» і «Лукойл». Туреччина глибоко інтегрована у західну економіку, тому ризик потрапити під вторинні санкції та блокування рахунків у західних банках змушує місцеві підприємства обмежувати співпрацю з підсанкційними структурами.
Рішення турецьких НПЗ фокусуються на економічних інтересах власників, які не бажають ризикувати роботою бізнесу через санкційні обмеження. Проте питання в тому, як довго ці обмеження протримаються, адже аналогічна ситуація вже виникала з іншими російськими компаніями, такими як «Сургутнафтогаз» та «Газпромнефть», які продовжили присутність на ринку через тіньові схеми постачання.
Нафтопереробні підприємства Індії та Туреччини тепер вимагають знижок у російських компаній, щоб врахувати ризик санкцій. Водночас, обидві країни очікують запропонування схем постачання, що дозволяють уникати прямих порушень санкцій. Ситуація з Китаєм відрізняється: США не натискають напряму через взаємну економічну залежність.
Тиск з боку США на Туреччину та Індію триває, адже ці країни більш вразливі до санкцій, ніж Китай. Водночас, ринок диктує власні правила: спокуса купувати дешеву російську нафту залишається. Відтак, можливі спроби створити нові нелегальні схеми постачання, що мінімізують ризики для бізнесу.
Експерт також наголошує: задля ефективності санкцій важливо контролювати їх виконання, особливо у глобальному Півдні, який може зацікавитися в обхідних схемах. Історія показує, що санкції можна обходити десятиліттями, як це робили Іран чи Венесуела.
