Півтора роки тому більшість українських біженців у Німеччині планували повернутися додому після закінчення війни. Сьогодні 65% з них говорять про бажання залишитися назавжди. Такі дані надає берлінський притулок Тегель, де мешкають тисячі українців.
Перша причина – час. Чим довше триває війна, тим краще люди адаптуються до нового життя: діти ходять до німецьких шкіл, дорослі знаходять роботу, заводять друзів. Повернення стає складним рішенням через руйнування житла і невпевненість щодо роботи чи навчання.
Друга причина – інтеграція в німецьке суспільство. 75% українців відвідують курси німецької мови, що є значною інвестицією часу та сил. Помітне зростання рівня володіння мовою дає можливість працювати та вирішувати буденні питання.
Третім фактором є працевлаштування. За три роки кількість працюючих українців зросла з 16% до 51%. Близько 300 000 людей офіційно працюють у різних сферах економіки Німеччини. Праця та сплата податків сприяють інтеграції і ускладнюють повернення.
Ще одна важлива причина – соціальна підтримка. Українці отримують грошову допомогу (до 563 євро) та оплату житла, що створює фінансову стабільність для адаптації й пошуку роботи. На 2025 рік таку підтримку отримують майже 700 000 біженців, з яких 300 000 працюють.
Однак у німецькому суспільстві обговорюють можливі скорочення виплат для новоприбулих українців. Зокрема, планується знизити допомогу до 460 євро та замінити частину виплат ваучерами.
Сімейна ситуація також впливає: 29% жінок, які виїхали без чоловіків, більше не у стосунках. Це знижує ймовірність повернення. Діти й підлітки частіше залишаються на зв’язку з Україною, навчаються онлайн, і не завжди прагнуть лишатися в Німеччині.
Німеччина зацікавлена інтегрувати українських біженців через потребу у фахівцях, а Україна, у свою чергу, має посилювати роботу із підтримки зв’язку з громадянами та створювати програми для повернення, особливо для молоді.
Завершення війни не гарантує масового повернення: для цього потрібна тривала та цілеспрямована робота з боку української держави.
