Європейський Союз у грудні 2019 року запустив Європейський зелений курс — найамбіційніший кліматичний план у світі, який обіцяє досягти нульових викидів до 2050 року. План супроводжувався обіцянками створити мільйони зелених робочих місць та забезпечити дешеву відновлювану енергію.
Проте через кілька років ЄС зіткнувся з іншою реальністю. Хоча викиди вуглецю скорочено на 30% порівняно з 2005 роком, ціна цього досягнення виявилася високою. Електроенергія в Європі в середньому вдвічі дорожча, ніж у США, а німецькі та британські споживачі мають найвищі тарифи серед розвинених країн. Промисловість звільняє працівників і переносить виробництво через зростання витрат на енергію.
Такі компанії, як INEOS і ExxonMobil, закривають заводи, а промислове виробництво впало на 5,8% в єврозоні лише за рік. Європа деіндустріалізується, а інвестиції у виробничі потужності скорочуються. Ситуація ускладнюється залежністю від імпортованого газу та закриттям власних ТЕС і вугільних шахт.
Відмінність стратегії ЄС у порівнянні з США, Китаєм чи Індією — у спробі одночасно відмовитися від вугільної енергетики й перейти на відновлювані джерела, що створило дефіцит дешевої електроенергії. Попит на енергію впав частково через скорочення виробництва, компанії стикаються із труднощами в отриманні необхідних ресурсів.
Ціни на енергію стали головною перешкодою для інвестицій у бізнес, а політичний консенсус у країнах ЄС щодо кліматичної політики починає втрачати стійкість. Частина політичних сил виступає проти субсидіювання зеленої енергетики, побоюючись втрати конкурентоспроможності Європи на світовому ринку.
Поточна ситуація ставить під сумнів подальше економічне зростання й розвиток майбутніх промисловостей Європи. Експерти наголошують на необхідності більш гнучкої та збалансованої енергетичної політики, щоб уникнути подальшої втрати робочих місць і поступу регіону в умовах глобальної конкуренції.
