У новому випуску автор аналізує, як війна змінила не лише політичний лад України, а й суспільні настрої, ставлення до втрати територій і роль соціології в державних рішеннях. У фокусі — відсутність реальних опцій для країни в питанні війни, притаманність політичних і суспільних ілюзій та зміщення балансів у населення.
Розглядається питання: чи впливають результати соціологічних опитувань на урядовців і чому суспільну думку тривалий час ігнорували. Автор підкреслює, що актуальна соціологія показує: понад 70% українців готові до припинення війни шляхом замороження ситуації на діючій лінії фронту із невизнаним статусом окупованих територій. Проте, попри бажання суспільства, уряд діє самостійно, керуючись не думкою більшості, а власними інтересами та реаліями війни.
Значна увага приділяється різниці у ставленні до поступок між віковими та соціальними групами. Автор наголошує на тому, що позиція людей, які самі не беруть участі у війні (наприклад, пенсіонери чи жінки), істотно відрізняється від позиції мобілізованого населення — і саме останні мають більшу ціну у цьому рішенні, але в опитуваннях «розчиняються» в загальній масі. Водночас у суспільстві існує колективна ілюзійність: більшість підтримує не свою реалістичну думку, а ту, що є загальноприйнятою.
Частина монологу присвячена політичним перспективам: зараз серед фаворитів президентських перегонів — Залужний і Буданов, які у гіпотетичних виборах мають значно вищу підтримку за Зеленського, а парламент, за будь-яких розкладів, вже не буде монозеленим. Обговорюються і можливі сценарії організації виборів під час війни, з урахуванням впливу політичних гравців та обмежених умов.
Автор також розглядає геополітичні аспекти, такі як статус України щодо НАТО, можливість альтернативних моделей гарантій безпеки та парадокси конституційної риторики у чинних реаліях. Завершується матеріал розмовою про віру суспільства в політичні і міфологічні обіцянки, яка, на думку автора, часто підміняє раціональне і головує в українській політичній культурі сьогодні.
