Під час обговорення безпекових перспектив України висловлюються сумніви щодо формування коаліції рішучих у формалізованому вигляді, щоб уникнути необхідності консенсусу як у ЄС і НАТО. Водночас відзначається важливість створення нового військово-політичного блоку за участі країн Північної Європи, Великої Британії, Франції, Нідерландів, Норвегії, Німеччини та інших.
Окрема увага приділяється можливості залучення миротворчих місій ООН. Позитивом такого рішення є потенційне ухвалення мандату Радбезом ООН, однак із цим пов’язані численні труднощі — вплив країн Африки, Індії, Китаю та Росії на прийняття рішень може створювати додаткові ризики для України.
У дискусії також аналізується, що гарантії безпеки за аналогією зі статтею 5 НАТО для України залишаються лише формулюванням, яке не забезпечує повноцінного механізму колективної оборони через небажання багатьох держав брати на себе автоматичні зобов’язання. Фактична підтримка, яку вже погоджено, містить різні формати допомоги: надання розвідданих, військової техніки, розгляд можливості відправлення обмежених контингентів після замороження війни.
Питання гарантій будуть врегульовуватись шляхом підписання двосторонніх та багатосторонніх угод з кожною країною-партнером окремо з подальшою ратифікацією. Гарантії не можуть бути постійними, а перспектива формування резервної армії залишається вкрай актуальною для України.
Водночас дискусія торкається взаємодії з глобальними гравцями — США, Китаєм, РФ — і ймовірності створення буферних зон або розміщення іноземних військових контингентів на територіях, контрольованих Україною. Подальші кроки залежать від політичних домовленостей та змін у міжнародній ситуації.
