Європейський Союз погодився надати Україні фінансову підтримку у розмірі 90 мільярдів євро на наступні два роки. Ця новина викликала помітний оптимізм у представників влади та бюджетної сфери. Проте в самому механізмі виділення коштів і в реальних наслідках для країни є низка нюансів.
По-перше, ці кошти не є репараціями або конфіскованими активами Росії. Їх джерело — позика під заставу бюджету ЄС, яка надається Україні під відсотки та має статус боргу. Всі виплати і підвищення, які здійснюються у бюджетній сфері — пенсії, зарплати держслужбовців, соціальні виплати — напряму залежать від цієї допомоги.
Наступного року за рахунок західної позики функціонуватиме вся бюджетна сфера — освіта, медицина, культура, державне управління. Це свідчить про фактичну залежність України від зовнішнього фінансування і є ознакою неспроможності держави виконувати зобов’язання за власний рахунок. Західна допомога — не подарунок, а борг, який доведеться повертати.
Окрім цього, самі позики отримуються не як результат юридичних претензій України на західні активи РФ, а як результат політичної волі країн-донорів. Всі арештовані та заморожені російські активи в європейських юрисдикціях є власністю саме цих країн.
Додатково, частина країн ЄС (Чехія, Словаччина, Угорщина) відмовилися долучатися до цієї підтримки, аргументуючи рішення сумнівами у прозорості використання грошей. Це підкреслює неоднозначність сприйняття питання у країнах Європи.
Автор відеоблогу наголошує, що влада часто подає інформацію про підвищення соціальних виплат як власну ініціативу, хоча все це здійснюється за кошти позик. Обурення збільшенням податків, які затверджує МВФ чи ЄС, також є необ’єктивним, адже такі пропозиції подає український Мінфін.
Фактичне існування України як «утриманця» Заходу обумовлює брак справжнього суверенітету й економічної незалежності країни. Захід прагматично фінансує функціонування України як буферної зони, уникаючи подарунків та чітко контролюючи використання коштів.
Окремо згадується угода України з США щодо спільної розробки надр, яка перекреслює аргумент відмови щодо територіальних поступок на основі цінності ресурсів.
У підсумку: підтримка ЄС дозволяє країні існувати, проте прив’язує до зовнішніх зобов’язань і фактичної залежності. Всі обіцянки про підвищення добробуту для населення прив’язані саме до західних позик, які Україна вимушена брати для продовження виконання функцій держави.
