Венесуела має найбільші у світі доведені запаси нафти — близько 300 мільярдів барелів, що становить приблизно 17% глобальних запасів. Теоретично це б мало гарантувати країні провідну роль у світовому нафтовому експорті. Однак на практиці між великими запасами та реальним видобутком існує величезний розрив.
Після змін у політичній ситуації з режимом Мадуро активізувалися розмови про повернення американських компаній. Проте підняття галузі неможливе лише гаслами: потрібні сучасна інфраструктура, обладнання, логістика, стабільна електрика і досвідчені працівники. Нині видобуток становить близько 1 млн барелів на день, тоді як наприкінці 90-х цей показник сягав 3,4 млн барелів.
Довгі роки індустрію руйнували зсередини: масові звільнення в PDVSA, відтік фахівців, занепад зарплат і умов праці, введення директивного управління. Складна структура нафтової промисловості країни і надважка нафта вимагають стабільних поставок матеріалів, сервісу та інвестицій. Дестабілізація електромереж, дефіцит обладнання, санкції і нестача кваліфікованих кадрів призводять до чергових зупинок видобутку.
Важливу роль відіграють юридичні й політичні ризики. Провідні західні компанії уникали повернення після націоналізацій та конфліктів довкола контролю над проектами. Навіть тепер для відновлення видобутку до рівня кінця 90-х необхідно близько 58 млрд доларів інвестицій. Такі вкладення розглядаються лише як політична ставка під строгими гарантіями і передбачуваністю влади.
Отже, відновлення нафтового потоку Венесуели можливе лише за умови стабілізації ситуації, чітких правил і масштабних інвестицій. Навіть тоді зростання буде поступовим і триватиме роками, а миттєвого ефекту не буде.
