Європа зіткнулася з реальною економічною загрозою: Китай припиняє постачання батарей, контейнеровози зупинилися у портах, європейські заводи зупиняють роботу через нестачу деталей, а працівників масово звільняють. Цей сценарій ще 30 років тому здавався фантастичним, проте сьогодні він відображений у звітах.
За даними німецького видання Die Welt, німецькі компанії переносять до Індії бухгалтерію, IT-підрозділи та HR-відділи. Якщо раніше переносили тільки виробництво, то тепер переміщують інтелектуальні хаби, а кваліфіковані працівники в Європі потрапляють під скорочення.
Початок індустріальної революції робив Європу потужним гравцем, однак зараз Азія стає центром промисловості. Причини цього коріняться в подіях минулого. З 70-х років Захід почав розглядати Китай як економічного партнера, проводячи політику відкриття ринку. Дешева робоча сила і податкові пільги привабили масштабні інвестиції, а Китай став світовою фабрикою.
Європейські концерни переносили виробництва у КНР, отримували високі прибутки і вигоду від дешевої продукції, забуваючи про стратегічну незалежність. Це дало змогу Китаю нарощувати технології, створювати власні бренди та накопичувати ноу-хау. Водночас частка промисловості у ВВП Європи знижувалась, а залежність від імпортних компонентів зростала.
Наслідком стала деіндустріалізація: втрата технологій, кадрової експертизи та внутрішньої виробничої екосистеми. Перенесення виробництва означало передачу ноу-хау й втрату альтернатив, а економічні ризики ставали дедалі більш відчутними.
В останні роки Європа зіткнулася з одразу кількома викликами: інноваційний розрив, залежність від Китаю, високі ціни на енергію. Для подолання ситуації потрібні багатомільярдні інвестиції, проте європейські країни не мають єдності у фінансуванні.
Деякі компанії намагаються вирішити проблему переходом до Індії, вбачаючи в цій країні демократичну альтернативу Китаю. Але Індія також залежить від китайських комплектуючих, а працівники менш ефективні, що не вирішує проблему стратегічної автономії.
Європейські компанії продовжують втрачати експертизу, а нові лідери формуються в Азії. Ситуація з Китаєм може повторитися, якщо не змінити підходи. Європа могла захистити стратегічні галузі, посилити ринок капіталу та зберегти бренди, однак жорсткі регуляції і соціальні витрати стримували промисловість.
Для розв'язання проблеми потрібна диверсифікація інвестицій, підтримка бізнесу й розвиток стратегічного партнерства. Вже зараз визнано: економічні рішення мають враховувати політичний фактор. Європа шукає вихід з кризи, проте шлях до відновлення стратегічної автономії залишається складним.
