В останній час питання експорту українських дронів стає все більш актуальним. Україна володіє унікальними знаннями та виробничими можливостями у сфері безпілотної техніки, однак на світовому ринку часто опиняється в ролі майданчика для випробувань, але не виграє від монетизації власних технологій.
Роман Сініцин, військовослужбовець та волонтер, нещодавно підняв це питання, акцентуючи увагу на тому, що українські виробники втрачають ринкові можливості через обмеження на експорт. Зараз на ринку працює понад 160 компаній, з потужностями, здатними виробляти до 8 млн дронів на рік. Проте, більшість із них обмежені державними замовленнями, які не здатні повністю завантажити виробництво.
Основна перепона — відсутність прозорої та дієвої системи ліцензування експорту. Хоч офіційної заборони немає, діє дозвільна система, яка майже не надає ліцензій, навіть для союзників із НАТО. При цьому іноземні компанії вже активно постачають свої розробки на світові ринки, використовуючи дані та досвід, отримані саме в Україні.
Економічні труднощі поглиблюються обмеженнями маржі (25% від собівартості), що ускладнює залучення інвестицій. Нестабільність замовлень і вимога великого авансу також стримують розвиток галузі.
Щоб продавати дрони за кордон, деякі компанії змушені реєструватися у ЄС чи Великобританії, втрачаючи українську конкурентну перевагу — низьку собівартість виробництва.
У 2026 році оголошено про відкриття 10 оборонних експортних центрів у Європі і видано перші експортні ліцензії, але цього недостатньо для системних змін. Експерти погоджуються: для розвитку галузі Україна має впроваджувати відкриту і регульовану систему дозволів на експорт дронів.
Зволікання з рішенням веде до втрати ринків на користь конкурентів та обмеження інвестицій у власну оборонну промисловість. Без вирішення цієї проблеми українські виробники ризикують залишитись постачальниками технологій для інших, не отримуючи повноцінної вигоди.
