У другій половині березня Ізраїль здійснив удари по стратегічних газових об'єктах Ірану, зокрема по родовищу Південний Парс, що становить приблизно 75% освоєння газу країни. Внаслідок цього близько 20% іранської газової інфраструктури вийшло з ладу, а постачання газу до Іраку та Туреччини було припинено.
У відповідь Іран атакував катарські об’єкти, основним з яких стало підприємство Pearl GTL — найбільша у світі установка з виробництва синтетичного дизельного пального. Відновлення Pearl GTL оцінюється у 8 мільярдів доларів і може зайняти 3–4 роки. Через оголошення форс-мажору експорт скрапленого газу з Катару, що забезпечує 20% світового ринку СПГ, різко впав, а ціни на енергоносії у Європі та Азії злетіли.
Крім руйнування заводів, транспортна артерія — Ормузька протока — була заблокована. Країни, не лояльні до Ірану, зіткнулися з обмеженнями судноплавства, що викликало суттєве зростання страхових премій та зупинку комерційних перевезень більшістю танкерів.
Наслідки конфлікту відчувають і суміжні галузі: під загрозою опинилося виробництво гелію, необхідного для мікрочіпів, посилилася нестача добрив і прогнозується висока інфляція через зростання вартості пального та логістики. Світові економісти вже попереджають про стимуляційний шок і ризик глобальної рецесії.
Дипломатичні й політичні наслідки зачепили і монархії Перської затоки, зокрема ОАЕ та Саудівську Аравію, що були змушені переосмислити свою багатовекторність на тлі нових загроз. У регіоні більше не існує поняття «енергетичний анклав»: кожен стратегічний об’єкт може стати військовою ціллю.
Зараз світ постає перед новою епохою енергетичної фрагментації, де безпека постачання стає важливішою за ціну. Енергетичний порядок, що існував десятиліттями після Холодної війни, остаточно зруйнований.
