Другий місяць конфлікту на Близькому Сході супроводжується новими ультиматумами президента США Дональда Трампа до Ірану. Американський лідер вимагає від Ірану припинити напади на інфраструктуру держав Перської затоки, зосередившись на Ормузькій протоці. У разі відмови Трамп пригрозив знищенням енергетики Ірану та захопленням острова Харк.
Іран, ймовірно, не піде на поступки, і попри численні погрози нових термінів, реальних змін ситуації немає. Перемовини залишаються непрозорими: офіційний Тегеран це заперечує, а можливі посередницькі консультації ведуться через Пакистан, Саудівську Аравію й інші країни регіону.
Тим часом іранська сторона продовжує активність у регіоні спільно з терористичними угрупуваннями, такими як Хезболла, що ускладнює ситуацію для Ізраїлю й США. Водночас політична позиція Росії неоднозначна. Близькосхідна криза тимчасово посилює її роль, але геополітичні інтереси Москви часто реалізуються через кроки американської адміністрації, зокрема на тлі ситуативної співпраці Трампа з Путіним.
У статті порівнюється стратегія Заходу щодо Ірану та нинішній стан російсько-українських відносин, окреслюється хронологія конфлікту та перспективи демаркації ситуацій на прикладі протистояння Росії із сусідами. Автор також звертає увагу на роль України: зростає запит на українські технології боротьби з дронами та військовий досвід, що може зробити Київ важливим партнером для країн Перської затоки.
Продовження конфлікту загрожує світовій економіці, впливає на ціни на нафту й товари першої необхідності. У статті аналізуються потенційні наслідки для України, яка через власний досвід війни із Росією вимушена враховувати події на Близькому Сході для зміцнення власної стійкості.
