Сьогодні на міжнародній арені розгортається своєрідний парад мирних пропозицій щодо України, однак, по суті, існує лише дві реальні ініціативи — американська та спільна українсько-європейська. Власної, суто української пропозиції поки немає, що виглядає логічно, враховуючи сучасні обставини й складність ситуації.
Винесення рішень щодо війни відбувається від імені країни однією особою, без участі суспільства чи експертних груп. Звідси — відсутність відкритої дискусії про кінцеву мету війни, що і породжує в суспільстві відчуття безцільності або «війни за ілюзії».
На думку автора, уся стратегія пошуку рішень коливається між реальністю та мрійництвом. Захід, особливо США, наполягають на жорсткому, реалістичному підході, прагматизмі та відсутності готовності вкладатися у принципово недосяжні цілі. Водночас мрійництво не засуджується, адже воно виникає на фоні темних часів і служить спробою надати сенс складній ситуації. Але на Заході підкреслюють: без територіальних втрат Україна не зможе завершити цю війну, а санкціонування нескінченних бойових дій — ірраціонально.
Українська влада офіційно визнає брак ресурсів для швидкої перемоги, однак закликає продовжувати боротьбу. Це викликає у західних лідерів одне просте питання: навіщо вести війну, яка може не привести до перемоги? Відповідь часто зводиться до особистих інтересів держаної влади, що, на думку Заходу, являє собою основне пояснення затягування конфлікту.
Особливо гострою є тема Криму. Американська мирна ініціатива передбачає, що півострів фактично вже втрачено, і обмін ним може відкрити простір для переговорів щодо інших територій чи безпеки. Такий прагматизм — предмет активних дискусій і контроверсій у суспільстві.
На думку автора, зараз ключове — озвучити для суспільства нові, чіткі і реалістичні цілі війни. Цілі мають бути досяжні, вимірювані й погоджені з реальними ресурсами країни. Тільки так можна уникнути «війни на автопілоті», з розмитими мотивами і фатальними наслідками.
Фінально, закликається до дискусії про національні орієнтири й попереджається: якщо суспільство й далі уникатиме гострих кутів, є ризик століттями кружляти по колу невизначеності, поки світ рухатиметься вперед. Від чіткості цілей залежить майбутнє країни.