Цього тижня компанія Лібова презентувала модель штучного інтелекту Квен 3, що, за їхніми словами, випередила західних конкурентів у низці завдань, зокрема в області програмування та математики. Вона підтримує 119 мов і може працювати як у швидкому, так і в аналітичному режимі. Однак ця подія лише частина хвилі новин про китайські AI: провідні гравці КНР випускають свої моделі одна за одною, починаючи з сенсаційного DeepsК три місяці тому.
З одного боку, це здається підтвердженням сили китайської інноваційної машини та результатом активної підтримки держави. Та варто копнути глибше: чому китайські техкомпанії масово відкрили свої моделі, якщо ще вчора вони намагалися монетизувати ці технології? Причина – економічний спад і тиск держави. Приватні венчурні інвестиції у Китаї скоротилися на третину лише за рік, а нинішній їхній рівень складає лише п’яту частину від американських і відстає навіть від європейських показників. Головна причина – регуляторна політика, яка з 2020 року обмежує гігантів, блокує їхню міжнародну експансію і обмежує співпрацю.
Парадокс: КНР хоче бути лідером у технологіях, однак знищує механізми, які створюють інновації. Держава обирає напрям інвестицій, створює величезні фонди на трильйони юанів (138 млрд доларів), але історія доводить: такі рішення менш ефективні, ніж приватна ініціатива. Перші технологічні гіганти Китаю зростали саме на приватному і часто іноземному капіталі. Зараз яскраві досягнення деяких AI-компаній (наприклад, Deep або Game Science) – виняток, а не правило.
Китай доводить свій технічний потенціал, але це радше інерція ринку попереднього десятиліття, а не перемога сучасної державної інноваційної моделі. Часто нові AI-моделі запозичують західні розробки, не переймаючись інтелектуальною власністю. І поки держава керує головним потоком інвестицій, шансів на появу нових "Алібаба" майже немає.
До того ж, багато китайських IT-компаній перебувають під пильним оком Заходу, зокрема після гучних штрафів TikTok та постійних спроб Вашингтона й Брюсселя обмежити вплив КНР. Основна проблема Китаю – політичний контроль стає важливішим за справжній технологічний прорив. Така політика веде не до зростання, а до стагнації. Китай – друг стагнації, і, з огляду на сучасні тенденції, це стає очевидно не тільки в економіці, а й у технологіях. Приватна ініціатива, свобода слова та власності – основа успіху Заходу і того динамізму, який не здатна підмінити жодна державна програма.
Тенденція до спаду венчурних інвестицій у КНР – ще один доказ неефективності державної моделі. Інвестори шукають прориви, аналізують ризики і часто стимулюють розвиток нових галузей краще за чиновників. Державні фонди не можуть замінити цей механізм. Результат – Китай ще довго користуватиметься накопиченими технологічними ресурсами, проте саме вільна система доводитиме свою перевагу дедалі частіше. Час покаже: справжні інновації виникають у конкурентному, прозорому і відкритому середовищі, а не під диктовку партії.