Головна > Мирні переговори > Переговорний серіал: чому Трамп не бачить Росію агресором і не хоче карати Москву


Переговорний серіал: чому Трамп не бачить Росію агресором і не хоче карати Москву


Коментар щодо спроб мирних переговорів між Україною, Росією та США, ролі Трампа у процесі, інтересів США, стратегії Москви і позиції Європи.

Останні події навколо мирних переговорів між Україною, Росією та західними партнерами набувають форми затяжної «мильної опери». Фокус залишається на позиції Дональда Трампа, який послідовно уникає жорсткої критики Кремля і демонструє бажання миру будь-якою ціною, навіть якщо це означає поступки Москві. Експерти зазначають, що Трамп віддає перевагу перемовинам перед визнанням Росії агресором і не має наміру карати Москву за продовження війни.

Московія використовує переговорний процес як інструмент для затягування часу, маніпулюючи мирними ініціативами і пропонуючи неприйнятні умови — зокрема, вимоги відмови України від своїх територій та нейтрального статусу. Американське керівництво, особливо напередодні виборів, вагається у питанні подальшої підтримки України, оскільки внутрішня політика та економічні інтереси дедалі більше впливають на зовнішньополітичне рішення.

Попри це, Україна продовжує демонструвати максимальну відкритість і бажання до миру, звертаючись до всього цивілізованого світу. Політична і дипломатична тактика Києва полягає у прозорості та готовності до будь-яких форматів переговорів, у той час як Москва формально імітує діалог, не схильна до реальних поступок.

Європейські партнери посилюють підтримку та оборонні спроможності, але все ще залежать від США у питаннях безпеки. Водночас у Сполучених Штатах посилюється вплив технократичних політиків, які прагнуть посилити санкції проти Росії, підтримку України зброєю та стримувати Москву через економічні інструменти.

Підсумовуючи, Україна стоїть на позиції миру, але реальні перешкоди створюють російські умови та нерішучість окремих західних політиків. Є сподівання, що під тиском реальності навіть найзатятіші опоненти підтримки України зрештою дадуть «мовчазну згоду» на допомогу, а технократичні механізми політики працюватимуть на користь безпеки Європи і відновлення справедливого миру.