Дисклеймер: у цьому матеріалі присутня ненормативна лексика. Якщо для вас це проблема – радимо не читати далі. Також зазначаємо, що подальший текст може викликати емоційний дискомфорт – динаміка подій не додає оптимізму.
Вже 1179-й день повномасштабної війни, і за ці роки українці стали свідками багатьох спроб мирних переговорів. Останні події в Стамбулі лише підтвердили: реального процесу припинення війни не відбувається. Всі сторони нав'язують суспільству завищені очікування, замість тверезого аналізу причин глухого кута.
Хронологія останніх тижнів демонструє: політика США щодо Росії значною мірою визначається інтересами в енергетичному секторі. Лише за кілька днів з різних джерел стало відомо про переговори між урядами США, Газпромом і навіть обговорення контролю частини «Північного потоку» з боку американців.
Експерти наголошують: економічний тиск, як-от санкції проти РФ, працює лише в довгу. Проте адміністрація Трампа часто використовує тему санкцій не для реального покарання, а для шантажу під час власних перемовин із Москвою. Водночас ЄС розробляє плани повної відмови від російського газу, а Штати дивляться на це як на новий ринок впливу.
На переговорах у Стамбулі російська делегація висунула свідомо нереалістичні вимоги: відведення українських військ із чотирьох областей, загрози Харківщині і Сумщині, риторика про демілітаризовані зони. Все це – очевидна імітація мирного процесу. Більше того, міжнародна преса вказує: російські «перемовники» не мали ніяких повноважень підписувати рішення про припинення вогню.
Поки на переговорах лунала порожня риторика, єдиний реальний позитив – обмін полоненими (1000 на 1000). Для України це важливо, але очікування від перемовин були значно вищими. Папа Римський навіть пропонував майданчик для діалогу у Ватикані, але Росія традиційно ігнорує ці ідеї.
Головний висновок: поки США та РФ використовують війну для досягнення власних стратегічних/енергоресурсних домовленостей, Україні розраховувати ні на які жорсткі заходи чи швидке завершення війни не варто. Всі бізнес-переговори на цьому рівні – взаємний тиск і інструмент шантажу. Тому настає час тверезого розуміння: вихід із цієї ситуації залежить більше від нас, нашої армії та суспільства, ніж від чергових раундів імітації міжнародного діалогу.
Не допускайте завищених очікувань, особливо коли для них немає підстав. Переговори з Росією системно не дають результату з 2014 року. Надалі варто фокусуватись на реальній підтримці війська й скептично оцінювати інформаційний потік навколо «перемовин».