Європейські політики дедалі більше усвідомлюють, що залежність від американської підтримки є вразливою. Ще навесні стало зрозуміло, що шляхи США та Європи у питанні війни в Україні значною мірою розходяться, хоча формально країни ЄС не можуть відкрито відмовитися від співпраці з Вашингтоном.
Європейці намагаються тягнути час, грати на публіку та демонструвати єдність, щоб не давати Москві приводів для радості. Проте реально головні європейські країни – Британія, Франція, Німеччина – давно зрозуміли, що розраховувати можна лише на власні сили. Приклади – обережна технічна політика щодо літаків та озброєння, збереження ключових військових можливостей у себе.
Підхід Європи проявився і у дистанціюванні від конфлікту між Іраном та Ізраїлем – країни ЄС чітко заявили, що це не їхній конфлікт. Відстань до потенційної загрози ближча до Європи, тож усі сторони зацікавлені залишатися в безпеці.
Ще однією тенденцією стає орієнтація України на двосторонні домовленості, а не лише на колективні НАТО-ініціативи, які часто не надто ефективні. Саме такі угоди з Німеччиною, Британією, а також участь України у Joint Expeditionary Force з країнами Півночі можуть стати ключовим фактором нашої безпеки у майбутньому.
Військові бюджети європейських країн зростають – це свідчить про серйозність намірів відстоювати свої інтереси. Наприклад, лише цього року Великобританія підвищила військові видатки до 5,5 трлн фунтів.
Щодо майбутньої зустрічі Трампа та Путіна, то про неї наразі не йдеться – російська тактика спирається на дії на фронті, і лише у разі серйозного глухого кута настане пауза для переговорів.
