Головна > Міжнародна політика > Ілон Маск створює третю партію в США: реальні шанси та історичний контекст


Ілон Маск створює третю партію в США: реальні шанси та історичний контекст


Ілон Маск анонсував створення "Американської партії" — спроби прорвати двопартійну систему США, підкріплену історичними прикладами та сучасними викликами.

Ілон Маск, винахідник і мільярдер, заявив про створення власної політичної сили в США, яка може стати третьою партнерською партією американського політичного спектру. Причиною такого кроку стали розбіжності із республіканцями та особисто з Дональдом Трампом, який, на думку Маска, не забезпечує необхідних реформ. Маск відкрито заявив про необхідність змін існуючої двопартійної системи, вказавши, що близько 40% американців не відчувають себе представленими ні демократами, ні республіканцями.

В історії США вже були подібні спроби третьої сили. Яскравим прикладом є прогресивна партія Теодора Рузвельта, яка у 1912 році зайняла друге місце на виборах, зібравши значний відсоток голосів та вигравши шість штатів. Незважаючи на такі досягнення, двопартійна система залишилася незмінною — складна виборча система та вимоги до ресурсів значно ускладнюють успіх новим політичним проектам.

У 1968 році незалежна партія Джорджа Воллеса також досягла суттєвого успіху, виборовши п’ять штатів, а у 1992 році реформіст Рос Перо набрав майже 19% голосів — але жодного штату не виграв. У США навіть величезна підтримка виборців не гарантує третій партії перемоги через механізм «переможець отримує все».

Водночас, навіть без перемог, треті партії часто змушували великі політичні сили адаптувати свою політику – як це було з ідеями Росса Перо, які вплинули на підхід Клінтона до зменшення бюджету. Зараз серед третіх політичних партій США найвідоміші — лібертаріанська та Зелена, але їхній вплив на політику все одно обмежений.

Маск на відміну від попередників має безпрецедентні фінансові ресурси (капітал понад 350 млрд доларів) та контроль над соцмережами. Його стратегія полягає у фокусі на кількох округах Сенату і Палати представників із метою створення впливового блокуючого голосу. Маск зазначає, що існуюча система сприяє лише двом партіям, а практично новостворені політичні структури стикаються з високими фінансовими та організаційними бар’єрами.

Президентська виборча комісія майже не допускає кандидатів від третіх партій до дебатів, а у 2024 році лише основні партії отримали фінансування від держави. Однак застосування digital-технологій і сучасна соціальна мобільність (особливо серед молоді) дають Маску певні переваги.

Для України, вважає автор, серйозних ризиків у такому політичному процесі немає. Демократична партія США нині у внутрішніх суперечках, проте традиційно залишається більш лояльною до Києва. Якщо ж дії Маска спонукають республіканців активніше боротися за поміркований та незалежний електорат, це також може стати плюсом для України. У будь-якому випадку, спроба змінити монолітну двопартійну структуру навряд чи матиме швидкий успіх, проте матиме значний вплив на політичний ландшафт США та його зовнішню політику.