Міністерство єдності, яке планують ліквідувати, викликало чимало дискусій серед суспільства. Багато хто вважає, що його поява була більше політичним піар-ходом, ніж відповіддю на реальні потреби держави. Як і Міністерство культури, такі органи часто створюються без глибокого аналізу та стратегії — лише для формального декларування проблеми.
На створення цього міністерства, фактично, просто перейменували наявне Міністерство реінтеграції тимчасово окупованих територій, не провівши консультацій, не вивчивши ефективність роботи й не залучивши експертну думку. Орган мав би займатися питаннями діаспори, переселенців, інтеграції постраждалих регіонів, але цього так і не сталося — більшість функцій опинилися в підвішеному стані.
Особливо гостро постало питання результатів роботи: за рік у міністерства не було жодних реальних досягнень, а кошти витрачалися неефективно. До того ж, на його керівника Олексія Чернишова були висунуті серйозні корупційні обвинувачення, що лише посилило скепсис суспільства. Скандал, що розгорівся, підкреслив проблемність подібних піар-рішень, особливо під час війни й браку ресурсів.
Українська діаспора залишилася осторонь: великі об’єднання навіть не знали про створення профільного органу. Багато експертів підкреслюють, що ці питання ефективніше вирішувати засобами МЗС, використовуючи існуючу дипломатичну інфраструктуру.
Історія міністерства — це урок щодо створення державних інституцій: поспіх, відсутність аналізу та політична мотивація призводять до втрати довіри та ресурсів. У воєнний час такі помилки є особливо згубними. Найімовірніше, орган буде ліквідовано, а головне завдання зараз — повернутися до осмисленої політики щодо переміщених осіб і реінтеграції окупованих територій.
Ця ситуація вкотре доводить, що державна політика потребує глибокої стратегії, а не яскравих, але порожніх піар-ініціатив. Українська влада повинна зробити висновки, і надалі уникати подібних експериментів.
