В Україні не вщухають чутки про можливу зміну уряду й призначення нового прем'єр-міністра. Призначення на ключові посади викликають значний інтерес, але автор ставить під сумнів реальну значущість таких змін у моделі одноосібної влади, якою стала сучасна українська система.
Ці кадрові ротації дедалі більше схожі на перестановку ліжок у борделі. Імена йдуть по колу: хтось стає новим підписувачем «акту виконаних робіт», хтось переходить з міністерства до міністерства, але суть залишається сталою. У надцентралізованій вертикалі влади прем'єр має лише технічне значення, адже всі рішення ухвалюються у єдиному центрі — на Банковій.
Особливо показовою є універсальність багатьох урядовців: вони очолюють відразу кілька різнопрофільних відомств, незалежно від фаху, що свідчить про закритість і клановість системи. Ключові посади займають посадовці, які завдяки лояльності до влади мігрують між сферами — від дипломатії до енергетики, від культури до сільського господарства.
Замість відкритої конкуренції та відповідальності система пропонує перетасування «своїх» у межах вже усталеної спільноти. Призначення на посади, навіть посольські, часто стають не покаранням за провали, а нагородою за вірність.
Аналіз ситуації свідчить: кадрові зміни в уряді не змінюють самої суті управління. Влада формується й оновлюється у замкнутому колі, і в кінцевому підсумку справжня відповідальність зосереджена не у посадових обов’язках, а у єдиному політичному центрі країни.
