Останні події навколо 18-го пакету санкцій ЄС проти Росії демонструють складний перебіг рішень і суперечностей між країнами Європи та США. За початковим задумом, одним із ключових елементів нового пакету мало стати зниження верхньої межі ціни на російську нафту до 45 доларів за барель. Однак підвищення ціни на нафту марки Brent внаслідок подій на Близькому Сході призвело до відкладення цього рішення та зміщення акценту на можливий плаваючий прайскеп з відривом у -15% від ціни Brent, що наразі еквівалентно приблизно 57 доларів за барель.
Позиції окремих країн, зокрема Мальти чи Словаччини, стали додатковими перепонами в ухваленні пакету. Разом із тим, Європа залишається стурбованою ситуацією російсько-української війни та шукає способи обмежити доходи Росії від експорту енергоресурсів.
Щодо санкцій США, риторика Дональда Трампа часто відзначається мінливістю. Оголошені ним 100% мита на товари для країн, що співпрацюють з Росією у нафтовому секторі, виглядають малоймовірними до швидкої реалізації та значною мірою є інструментом політичного впливу. Американський ринок залишається сильно залежним від світової торгівлі, а питання введення масштабних тарифів на китайські товари викликає скепсис як у експертів, так і у бізнес-спільноти США.
Принципова згода США продавати зброю для України за кошти Європи отримала mixed реакцію: Німеччина готова платити, Франція і низка інших країн відмовляються брати участь у фінансуванні.
Окремо підкреслюється зростаюча економічна залежність Росії від Китаю, що дає змогу РФ отримувати кредити й залишатися фінансово спроможною вести війну.
