Останнім часом обговорюється питання, чому країни Європейського Союзу часто зволікають із наданням допомоги Україні, а ключовим каталізатором їхніх дій виступають заяви зі США. Основна причина — особливості моделі ухвалення рішень у Європі, де система колегіальна, на відміну від президенської республіки у США. Пакети санкцій, ухвалення рішень про озброєння та допомогу супроводжуються внутрішніми політичними узгодженнями та врахуванням національних інтересів окремих країн.
Важливий чинник — політичне майбутнє європейських лідерів. Вони вимушені зважати на свої рейтинги, коаліційну ситуацію в урядах та позиції популістських сил. Це сповільнює ухвалення оборонних чи санкційних рішень на користь України. Зокрема, канцлер Німеччини та інші лідери діють, виходячи з внутрішньополітичної кон’юнктури.
Паралельно, на тлі війни, світова увага та активність щодо України поступово знижується, адже суспільства звикають до затяжного конфлікту. Підтримка формується здебільшого у вигляді витратних матеріалів, грошей, озброєнь, політичного впливу, але прямої участі військ НАТО немає. Західні політики, наприклад, у Німеччині чи Польщі, орієнтовані у першу чергу на захист національних інтересів та електоральні перспективи.
У міжнародному аспекті важлива роль США, і заяви лідерів, зокрема Дональда Трампа, нерідко спонукають ЄС до пришвидшеного ухвалення рішень щодо санкцій чи військової допомоги. Однак американський підхід відрізняється ідеями ізоляціонізму, що також впливає на мотивацію європейських партнерів.
Окрім цього, політичні кризи у країнах-сусідах, зростання цін й орендної плати підсилюють позиції популістів, що ускладнює підтримку України. Український експертний висновок — необхідність комплексної інформаційної кампанії, яка б підкреслювала вигоди співпраці з Україною, акцентувала на її ролі в захисті Європи та потенціалі для інвестицій.
