Головна > Світові лідери > Алієв, Азербайджан і Росія: чому риторика Баку різко змінилася – експертний аналіз


Алієв, Азербайджан і Росія: чому риторика Баку різко змінилася – експертний аналіз


Глибока розмова про жорсткі заяви президента Азербайджану Алієва щодо Росії, вплив на відносини з Україною та розклад сил на Кавказі.

Президент Азербайджану Ільхам Алієв останнім часом робить різкі заяви щодо Росії, зокрема відносно окупованих територій України. Це викликало певну ейфорію серед української громадськості, адже Алієва розглядають як потенційного союзника у боротьбі за територіальну цілісність.

Однак експерти відзначають, що подібна позиція Алієва не є новою. Він неодноразово робив заяви про невизнання Криму російським і підтверджував підтримку України в міжнародно визнаних межах. Новою стала відвертість цих заяв на тлі загострення російсько-азербайджанських відносин після інциденту зі збиттям літака та серії резонансних арештів і вбивств представників азербайджанської діаспори в Росії.

Ключовим стало рішення Азербайджану вийти зі спільної комісії з делімітації кордону з Вірменією без участі РФ, що в Москві сприйняли як зневагу до посередницької ролі Росії в регіоні. Баку впевнено демонструє незалежність у переговорах із Вірменією без російського втручання.

Після початку повномасштабної агресії РФ проти України Баку підтримав Київ з постачаннями пального та інших ресурсів, але зберігав складні політичні й економічні відносини з Москвою – зокрема, у сфері енергоресурсів, транзиту газу та нафти через Азербайджан.

Додаткове напруження спричинили арешти та затримання азербайджанців у РФ, зокрема впливових бізнесменів. В Азербайджані помітна тенденція до дерусифікації, зменшується присутність російських медіа, затримано і депортовано представників проросійських структур.

Попри активну медійну риторику, експерти наголошують: інтереси Алієва перш за все азербайджанські. Поглиблення протистояння із Москвою на політичному й економічному фронті триває, а головним пріоритетом для Баку залишається посилення впливу на Південному Кавказі та зміцнення позицій на євразійських транзитних шляхах.