Головна > Політика > Ліквідація автономності НАБУ: підсумки епохи паралельних структур в Україні


Ліквідація автономності НАБУ: підсумки епохи паралельних структур в Україні


Аналіз голосування за знищення автономної антикорупційної системи, впливу на реформування та перспектив розвитку правоохоронних органів України.

В Україні фактично завершилася епоха спроб реформ через створення паралельних інституцій, зокрема антикорупційних органів на кшталт НАБУ. В розвинених країнах питаннями корупції займаються класичні слідчі органи, прокуратура та суди. Після Майдану Україна обрала шлях створення спеціалізованої системи з паралельними структурами для боротьби з корупцією, однак цей підхід від самого початку провокував конфлікти з існуючими інституціями.

Останнім часом позиції НАБУ суттєво ослабли на фоні зниження уваги Заходу до внутрішніх процесів в Україні, активної війни та відсутності широкої громадянської активності. Дії влади у відповідь на критику антикорупційних активістів завершились голосуванням у Верховній Раді за ліквідацію автономної вертикалі НАБУ. Віднині орган підпорядковується Генеральному прокурору, а справи можуть бути передані до інших правоохоронних органів. Це фактично позбавляє НАБУ незалежності, що сприяло строкатим думкам серед експертів та громадськості.

Водночас у роботі НАБУ існували проблеми, пов'язані з можливими зловживаннями, однак його незалежний статус був запобіжником для серйозних корупційних схем. Ситуація засвідчила браку реформ у класичних правоохоронних інститутах: реформування поліції завершилось лише на патрульній службі, ДБР було створено без оновлення кадрів, а прокуратура залишилась без суттєвих змін. Таким чином, консервується вплив ручного керування органами влади.

Автор звертає увагу, що ліквідація НАБУ не гарантує якісних реформ — не видно ані серйозної перебудови прокуратури, ані реформування СБУ чи ДБР. Усі ризики та відповідальність тепер концентруються на президентській вертикалі, тоді як ідея незалежних структур відходить на другий план. У підсумку Україна повертається до моделі неокучмізму, у якій основну роль відіграють політичні фаворити, а реформи залишаються під питанням.

Обговорюючи перспективи, автор вказує: незважаючи на поточний стан, потрібно уникати песимістичних прогнозів, однак в умовах втрати функціональності незалежних інституцій антикорупційна діяльність втрачає ефективність. Поки що в Україні не створено продуманого механізму стримувань і противаг, а ліквідація НАБУ лише посилила ці виклики.