Останніми днями в міжнародному контексті активно обговорюються можливі українсько-російські переговори у Стамбулі. Президент Зеленський анонсував їх проведення на 23 число, у той час, як російські джерела висувують альтернативні дати, а деякі експерти ставлять під сумнів сам факт зустрічі.
За словами обговорюваних експертів, росіянам не до вподоби, що ініціатива зараз на боці України. Українська сторона, використовуючи дипломатичні можливості, прагне продемонструвати США, зокрема адміністрації Трампа, максимальну готовність до переговорного процесу. Це, серед іншого, важливий аргумент для посилення міжнародного тиску на Росію в разі її небажання шукати компроміс.
Фахівці не очікують, що зустріч у Стамбулі призведе до значного прогресу у завершенні війни чи до швидкого припинення вогню. Однак українська сторона сподівається на вирішення гуманітарних питань, таких як обмін полоненими й повернення вивезених дітей, або хоча б часткове перемир'я для захисту цивільного населення.
У центрі уваги також роль Європи. Згідно з думкою експертів, європейські країни не готові швидко тиснути на Росію для завершення війни. Натомість вони побоюються, що припинення вогню в Україні може змінити стратегічні пріоритети Росії і створити безпекову загрозу для країн Балтії та самої Європи. Обороноздатність європейських країн викликає питання, оскільки їхні ресурси та людський потенціал обмежені порівняно з російським військовим потенціалом.
Ситуація на переговорах також залежить від позиції США. У разі провалу домовленостей, українська сторона зможе аргументовано звернутися до Вашингтону з пропозицією посилити санкції проти Росії, адже всі можливі дипломатичні спроби були здійснені. Якщо ж Росія піде на певні поступки, це може бути вигідно для неї в інформаційному полі, особливо напередодні важливих рішень у США.
Загалом, переговори в Стамбулі — лише один з епізодів складної геополітичної гри, яка триває навколо України, США, Росії та Європи. Головне завдання для України — домогтися максимального результату в гуманітарних питаннях та отримати подальшу військову допомогу від західних партнерів, щоб мати можливість досягти остаточної поразки Росії на полі бою й змусити її до реальних переговорів.
