В експертному обговоренні розглядається питання, чому Європейський Союз не здійснює суттєвого тиску на Китай у питанні війни в Україні, попри заклики США та зокрема Дональда Трампа. Відзначається, що Європа не є політично єдиною структурою і не має спільної зовнішньої політики: кожна країна керується власними національними інтересами, що проявляється у питаннях санкцій, економічної співпраці з Росією та взаємин із Китаєм.
Прикладом служить відкриття польсько-білоруського кордону для китайських товарних ешелонів після стабілізації ситуації в регіоні, що свідчить про вагоме значення економічних відносин між ЄС та Китаєм. Європа, як великий ринок, технічно має вплив на Пекін, але через внутрішню неоднорідність не здатна діяти консолідовано.
Учасники дискусії також акцентують на впливі російської інформаційної кампанії у країнах ЄС та фінансуванні проросійських політичних сил, що ускладнює формування єдиної європейської позиції. Демократичний устрій країн Європи призводить до складних політичних процесів і частих змін влади, що використовує Росія для втручання та поширення своїх наративів.
Обговорюється роль США й окремо адміністрації Трампа, який перекладає відповідальність за продовження війни на Європу. Важливо, що сьогоднішній стан ЄС характеризується відсутністю консенсусу щодо шляхів впливу на Китай у питанні російсько-української війни.
Також аналізується економічна ситуація РФ та макроекономічні проблеми України в умовах війни. Руська Федерація шукає внутрішні резерви та використовує хвилю конфіскацій для покриття бюджетного дефіциту, а Україна залежить від фінансової підтримки Заходу. Експерти висловлюють скепсис щодо можливості швидкої зупинки війни без єдиного фронту впливу Європи на Китай та вказують на ризики роз’єднаності європейської політики у питаннях безпеки.
