В обговоренні аналізуються стратегічні цілі України та Росії щодо подій цієї зими. Україна порушує питання компромісу через створення економічної зони, спростовуючи аргументи, що Росія зацікавлена лише в економічному розвитку та торгівлі.
Основна ставка Росії робиться на інтенсивний терор цивільного населення і масований наступ на фронті для зламу опору України та примусу до капітуляції до весни. США застосовують дипломатичні маніпуляції, підсилюючи дистанціювання партнерів від України, щоб перекласти відповідальність за затягування миру на Київ.
Для України стратегія — витримати до весни, не допустити прориву фронту, колапсу тилу й втрати партнерів. Важливим чинником є атаки України по російській нафтовидобувній інфраструктурі, зокрема в Каспійському морі. Це впливає на доходи бюджету РФ від експорту нафти, але може підвищити світові ціни, чим скористаються росіяни.
Розглядається ефективність ударів по тіньовому танкерному флоту, що транспортує російську нафту. За результатами атак частина морських операторів відмовляється працювати з Росією, однак обсяги цих перевезень складають відносно небагато для російського бюджету.
Наголошується, що удари по нафтовій інфраструктурі є асиметричним способом тиску і демонстрацією спроможностей України, однак не призведуть до різкої зміни політики партнерів чи збільшення поставок зброї. Атаки покликані ускладнити економічну діяльність РФ і стимулювати зміну ставлення країн ЄС до співпраці з Росією. Україна отримує тактичну перевагу, попри ризики у світовому енергетичному балансі.
Загалом підкреслюється: війна не має лінійного перебігу, і навіть невдача РФ реалізувати свою стратегію — це тактичний успіх України, який створює підґрунтя для змін у майбутньому.
