У 2025-2026 роках державні витрати, профінансовані боргом, стають основною рушійною силою світової економіки. На відміну від минулих періодів, нині саме уряди, а не приватний сектор, підтримують зростання ВВП через розширення бюджетних дефіцитів і нарощування зобов’язань. США, Німеччина, Японія, КНР, Канада та країни Європи одночасно збільшують державні витрати, змінюючи підходи до фіскальної політики.
Середній бюджетний дефіцит у розвинених країнах складає близько 4,5% ВВП, а в тих, що розвиваються – понад 6%, що вдвічі більше за рівень десятирічної давності. Сукупний державний борг вийшов на безпрецедентний рівень: показники близькі до світового ВВП, що востаннє спостерігалось після Другої світової війни. Це не наслідок єдиного катаклізму, а результат комбінації структурних проблем: слабких приватних інвестицій, повільного зростання продуктивності, геополітичної нестабільності.
Уряди стають головними акторами економічного зростання, компенсуючи обережність споживачів та бізнесу. Витрати на оборону, інфраструктуру й соціальні програми масово фінансуються за рахунок боргу. Наприклад, Німеччина змінила курс з фіскального консерватизму на великі вливання у вакцинацію та оборону через загрозу війни в Україні. Японія бореться зі збільшенням коштів на соцзабезпечення та обслуговування величезного боргу, а Канада та США спрямовують нові кошти на забезпечення стійкості перед зовнішніми викликами.
Світові уряди змушені інвестувати у переформатування безпекових стратегій, модернізацію інфраструктури, енергетичний перехід, підтримку пенсійної та медичної систем. Водночас політична обережність, небажання підвищувати пенсійний вік або обмежувати соціальні витрати призводять до ще більших запозичень. Очікування, що інвестори й надалі фінансуватимуть державні облігації, а ставки знизяться, залишають ризики для фінансової стабільності.
Поточна модель фіскального стимулювання економіки може працювати ще певний час, проте зростання боргу зменшує простір для подальшого маневру. Якщо економіки не зможуть рости темпами, що випереджають накопичення боргів, надалі виникнуть гострі питання про фінансову стійкість і політичні рішення майбутніх поколінь.
