Останнім часом у мережі з’явилася цифра: 57% громадян України категорично проти компромісного завершення війни, зокрема ціною втрати територій. Однак аналіз цієї статистики вимагає ширшого розгляду.
Більшість подібних соцопитувань грунтуються на випадкових вибірках мобільних телефонів у межах 1005 осіб. Такі опитування не враховують думку приблизно 6 мільйонів українців, які перебувають за кордоном — часто найбільш активна частина суспільства. Через це результати суттєво відображають думки пенсіонерів і жінок, менше — працездатного чоловічого населення, яке є ключовим у питанні війни.
Відтак в суспільстві формується уява, що думку більшості визначає саме цей сегмент. Проблема підсилюється тим, що саме ті, хто не братимуть участі у війні, встановлюють найвищі вимоги щодо її продовження. Це створює парадокс: рішення ухвалюють політеліти й малозалучене до бойових дій населення, а виконувати їх мають інші.
Також слід відзначити, що навіть серед опитаних, 43% виступають за компроміс, а радикальну позицію «воювати до кордонів 1991 року» підтримує лише 17%. Відповідно ці цифри не дають чіткого розуміння дійсних настроїв.
Автор наголошує: у питаннях війни доречніше опитувати пряму ресурсну групу — чоловіків віком 18–60 років. Лише тоді рішення будуть обґрунтовані й відображатимуть справжній стан ресурсів держави. Адже нині соціологія часто використовується політичними марками для власної легітимізації, а реальних змін у підходах це не дає.
