16 травня увага світової спільноти була прикута до перемовин у Стамбулі. Українські джерела стверджують: російські вимоги залишаються нереалістичними і не відповідають попереднім обговоренням — це вкотре засвідчила швидка і безрезультатна зустріч. Аналізуючи майданчик перемовин, експерти визнають: сторони підійшли з незмінними позиціями, і реальний компроміс не виглядає можливим.
Ключові вимоги Росії незмінні: фактична втрата територій, нейтралітет України, скорочення армії та інші пункти, які українська сторона не може і не буде приймати. Така ситуація знаменує патову фазу, де ультиматуми сильнішої сторони натикаються на категоричну незгоду жертви. Сценарій прориву можливий лише тоді, коли зміняться вихідні позиції — а наразі цього не видно ані з боку Росії, ані з боку України.
У риториці російських переговорників дедалі більше лунало шантажу: від погроз розширити бойові дії до терміну війни у "два, три, хоч двадцять років". Це навмисне нагнітання атмосфери спрямоване як на залякування українців, так і на тиск на західних партнерів. Окрему тривогу викликають можливі плани Москви стосовно Харківської та Сумської областей, які активно обговорюються на Заході.
Експерти звертають увагу: довготривала війна вигідна Росії, адже час грає на руку агресору. В умовах тиску внутрішніх і зовнішніх гравців, особливо після можливих перемовин між Путіним і Трампом, роль третьої сторони стає вирішальною. Європа та США уже визначили власні пріоритети щодо конфлікту, а Китай, Іран і КНДР можуть стати серйозними факторами в пошуку чи блокуванні потенційного компромісу.
Без зміни стартових позицій сторін мирні переговори приречені. Водночас обговорення можливості прямої зустрічі Зеленського та Путіна наразі виглядає малоймовірним — через втрату взаємоповаги, риторику зневаги та невизнання одного одним політичної легітимності. Рішення конфлікту залишається у руках третьої сторони, і саме світові гравці продовжують визначати майбутнє цієї війни.