Історія НАТО — це десятиліття трансформацій та випробувань. Нині опинившись перед загрозою можливої переорієнтації політики США та скорочення їх військової присутності в Європі, альянс входить у нову фазу великої невизначеності.
Дональд Трамп неодноразово критикував союзників за недостатнє фінансування оборони, закликаючи європейців взяти на себе більше відповідальності. Зараз дев’ять країн-членів досі не виконують вимогу інвестувати 2% ВВП у сектор оборони. Водночас деякі держави, такі як Німеччина, нещодавно почали активне реформування своїх військових сил, але часу на зволікання більше немає.
Після вторгнення Росії в Україну НАТО офіційно визнало Москву головною прямою загрозою євроатлантичному регіону. Альянс розширяє присутність на східному фланзі; США додатково розмістили 20 000 солдатів у Європі, хоча не всі союзники вжили подібних заходів. Різниця в підходах залишається суттєвою проблемою.
Внутрішні суперечки — і між окремими країнами членами, і серед політичних еліт у США — лише ускладнюють ситуацію. Нові виклики, такі як можливе переорієнтування уваги США на Азію та посилення ролі Китаю й Ірану, підсилюють невпевненість.
Головне питання: чи здатна Європа сформувати автономну систему безпеки? Реальність така, що поки лише Франція та Велика Британія частково володіють такою автономію, але загальна європейська оборона й надалі сильно залежить від Штатів. Німеччина, як ключовий гравець на континенті, знаходиться на порозі нового етапу — тепер її роль у зміцненні НАТО та формуванні європейської стратегії буде вирішальною.
США поки не надали європейським союзникам чіткого плану щодо переміщення своїх військ, але є очевидний сигнал — Європі потрібно негайно мобілізувати ресурси й готуватися до нових реалій безпеки. Прокидатися доведеться швидко — саме від рішучості й єдності європейських держав залежить майбутнє їхньої безпеки.
