Цього тижня держсекретар США Марко Рубіо озвучив нові дані про втрати Росії у війні в Україні — за його оцінками, лише у 2024 році було вбито близько 100 тисяч росіян. Це не враховує повні втрати за період усієї війни, які можуть сягати близько 300 тисяч убитих, хоча реальні числа, ймовірно, ще більші.
Автор підкреслює: попри колосальні втрати, Росія не демонструє ознак зупинки бойових дій або зміни стратегії. Причина, стверджує він, криється у фундаментальній демографічній та ціннісній диспропорції між країнами. Україна від початку та протягом всієї війни воює силу кращими представниками суспільства — цвітом нації. Росія ж, навпаки, кидає до бою маргіналізовані групи, людей з кримінальним минулим, осіб з низьким соціальним статусом, часто — із зеків та мешканців глибинки. Для Москви власне населення традиційно є розхідним матеріалом, готовим жертвувати будь-якими кількостями в ім'я імперської мети.
Окрім втрат на полі бою, демографічна арифметика анексій і депортацій — анексовані території із мільйонами населення, вивезені діти й тривалий експорт людського ресурсу із периферії — дає змогу Росії підтримувати кількісну перевагу, незважаючи на катастрофічну динаміку втрат.
В українському суспільстві тема втрат часто табуюється; підсилюється риторика про нескінченний опір і незламних героїв. Проте щоразу більші поховання та нові поля пам'яті нагадують: вихід може бути лише у переосмисленні стратегії. Автор закликає шукати асиметричні, хітрі способи протидії сильнішому ворогу, як це рекомендували ще класики воєнного мистецтва.
Тема ж співвідношення втрат та демографічного ресурсу стає ключовою для експертного та міжнародного обговорення. Американські заяви змушують суспільство переосмислити ціну війни, шукати нову стратегію з урахуванням реальної асиметрії сил та мотивацій.
