Останні події на Південному Кавказі свідчать про поступову втрату Росією впливу на регіон, що супроводжується зростанням ролі Туреччини й активізацією тюркських інтеграційних проектів. Незважаючи на те, що Росія ще зберігає певні важелі впливу — військову базу, контроль над залізницею та АЕС у Вірменії — вплив Москви скорочується, що підтверджують і самі російські експерти.
Після початку російської агресії проти України проект „Туран“ отримав новий імпульс. Китай і країни Центральної Азії, у зв'язку із блокадою західних кордонів Росії, прагнуть розширювати співробітництво у межах „серединного коридору“. У регіоні зростають інвестиції у транспортну інфраструктуру, будуються нові порти, зокрема на Каспії.
Однак економічні кризи в Туреччині звужують її можливості впливу. Хоча Анкара досягла низки зовнішньополітичних перемог на Близькому Сході та сприяє діалогу між Азербайджаном і Вірменією, основою для серйозної конфронтації з Росією стати не може.
Сторони демонструють обережну ескалацію: Азербайджан вимагав вибачень від Росії за епізоди із збитим літаком і переслідування діаспор, Москва відповіла обмеженнями на імпорт азербайджанської продукції. Ердоган прагне уникати воєнної конфронтації, а конфлікт залишається „холодним“ із взаємними точковими кроками, спрямованими на утримання статус-кво.
Експерти припускають, що найближчим часом збережеться тенденція до „тихої конфронтації“ з використанням асиметричних методів впливу і уникнення прямої ескалації. Велику роль у стримуванні протистояння відіграють економічні зв'язки між країнами.
